З Днем Української писемності

Українська мова належить до старописемних мов. Українська писемність почи­
нається з XI ст. Виникнення українського письма учені пов’язують зі створенням на
основі грецького алфавіту в IX ст. нашої ери слов’янського кириличного, або
кирилиці, названого на честь його творця — просвітителя Кирила.
Кириличним письмом користувалися в Київській Русі, а потім у староукраїнській,
старобілоруській і староросійській писемностях, які пізніше зазнавали змін, що від­
бивали звукові особливості кожної мови. Староукраїнська писемність формувалася на
основі загальноруських писемних традицій та особливостей живих говорів україн­
ського народу. Графіка староукраїнської писемності, базуючись на кирилиці, збе­
рігала майже всі знаки давньоруського письма.
Найдавнішим типом українського письма був устав — різновид кириличного, що
з’явився у слов’янській писемності на основі візантійського літургійного (уніціаль-
ного) письма; із XIV ст. поширюється півустав,- а з кінця XIV — початку XV ст.
з’явився скоропис, який досяг найбільшого розвитку із XVII ст.
Книгодрукування в Україні з кінця XVI і до початку XVIII ст. здійснювалося
традиційним кириличним півуставом. Реформа алфавіту і графіки в Росії 1708—
1710 рр. зумовила зміни в накресленні літер гражданським шрифтам (кириличне
письмо в традиційній графіці було збережено для перекладної літератури). Усунуто
літери лі і А (які позначали носові голосні), літери *ь, ь, які позначали короткі голосні
е, о та ін., що не відповідали звуковій системі староукраїнської мови.
Протягом XIX ст. було уведено літери, які збереглися і в сучасному правописі.
Хоча ні в Східній, ні в Західній Україні у ХУІП-ХІХ ст. єдиних форм використання
української азбуки і загальноприйнятого правопису не було.
Із зняттям царською Росією заборони українського друкованого слова в 1905 р.
український алфавіт і графіка сформувалися в їхньому сучасному вигляді. У радян­
ський період у правописі панувала тенденція до зближення українських написань із
написаннями російською мовою (зокрема, було вилучено літеру г).
У 1960 році спеціальна правописна комісія удосконалює український правопис,
внісши деякі зміни у вживання розділових знаків, написання слів окремо, разом і
через дефіс.
За понад тридцять років мова зазнала певних змін: з’явилися нові слова, тривав
процес запозичення, поповнювалась наукова термінологія, свої вимоги орфографії
висувала перекладацька практика. У 90-х роках XX століття орфографічна комісія
запропонувала проект нового видання «Українського правопису», в якому відновлено
порядок розташування літер в абетці, повернено літеру г, скорочено кількість
винятків із правил, спрощено правопис складних слів, урегульовано вживання великої
літери, докладніше опрацьовано правила щодо написання слів іншомовного
походження, географічних назв та особових найменувань людей. У 1993 році четверте
вндання «Українського правопису», виправлене й доповнене, побачило світ.
У сучасних умовах обговорюється видання нового українського правопису, який
повніше відбиватиме фонетичні особливості української мови, написань слів і їх
частин, слів іншомовного походження, уживання розділових знаків (За Г. Півто-
раком, С Бевзенком).